PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Холостяк Костя Євтушенко в дитинстві мріяв стати лікарем | Холостяк
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9ImhvbG9zdHlhay5zdGIudWEiIHNyYz0iLy9wbGF5ZXIudmVydGFtZWRpYS5jb20vb3V0c3RyZWFtLXVuaXQvMi4wMS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC5taW4uanMiPjwvc2NyaXB0Pg==

Холостяк Костя Євтушенко в дитинстві мріяв стати лікарем

Холостяк

Самий український Холостяк четвертого сезону однойменного проекту вперше для сайту СТБ розповів про власні сімейні традиції святкування Великодня, а також поділився думками про «зіркову хворобу».

Костю, як, після раптової популярності, сприймаєш підвищену увагу до себе?

По-перше я ніколи себе не вважав зіркою. Я думаю, що кожен з нас має нести якийсь приклад іншим, і якщо мені пощастило, що до мого прикладу можуть прислухатися, то я маю поводитися відповідно. Я намагаюся бути максимально привітливим, доброзичливим.  Якщо люди цікавляться мною, проектом, то вони бачать у цьому якийсь позитив для себе. Я бачив людей із зірковою хворобою і мені не було приємно з ними спілкуватися. Я аналізував для себе, як їх змінила ця увага, чи вони завжди були такими і зрозумів, що це просто у певний момент їх втомило. Адже це все ж таки вторгнення в особисте. Як кожна людина ти можеш мати поганий настрій, десь бути злим чи просто не в гуморі, а тепер ти не можеш собі дозволити показувати цього на людях. Ти завжди сконцентрований на тому, щоб бути якимось прикладом. Я думаю, що люди у яких ми бачимо прояви зіркової хвороби насправді не є такими, просто вони трішки втомлені.

А ким ти в дитинстві мріяв бути?

Хотів стати лікарем. Я навіть колись бабусі написав розписку: «Коли виросту, буду доктором». У мене просто від покоління до покоління є традиція обирати професію лікаря. Моя бабуся була головним психіатром, дядько – онколог, доктор наук, працює в Інституті раку. І всі мали надію, що молодше покоління, тобто я, також має продовжити цю традицію.  Я навіть сам у це певний час вірив. Але коли виріс, зрозумів, що хочу бути юристом.

Оскільки скоро Великдень, чим полюбляєш ласувати у ці дні? І які традиції святкування є у вашій родині?

Дуже люблю усе домашнє, мої батьки мені відзвітувалися, що вже готова вуджена ковбаска і полядвиця. Щодо традицій, то обов’язково мати готує паски, взагалі, на Західній Україні це ритуал – випікання пасок. Кожна жінка має пекти їх сама. Чоловіча справа у цьому – замішувати тісто, то є не легко, тож необхідно мати сильні руки.  А далі вже чари, любов і рецепт. Я також не раз пробував замішувати тісто.

Коли ти дивишся епізоди програми, як оцінюєш себе? Чи таким ти є насправді? Чи є претензії до самого себе?

Насправді, я був такий, який я є у житті: зі своїми приколами, вимогливістю, мінусами і плюсами. І це помітили навіть багато моїх знайомих. Я ніяким чином не намагався грати. І мені набагато цікавіше дивитися зараз, знаючи все на проекті,  як я реагував тоді на ті чи інші ситуації.

Після участі у проекті ти змінив тактику спілкування з дівчатами, своє ставлення до якихось речей?

А в мене й не було ніякої тактики. Не було багато часу для спілкування з дівчатами, щоб робити якісь статистичні дослідження. Після закінчення проекту у мене дуже багато роботи, багато подорожей. Але дещо змінилося –  я став щасливішим, і взагалі, я себе зараз дуже добре почуваю, в плані особистих переживань.

Дуже багато учасниць і наших глядачок пишуть, що ти досить різкий у своїх висловлюваннях і вчинках. Чи так це?

Потрібно враховувати те, що на проекті, навіть з тими дівчатами, з якими ти не плануєш майбутнього спілкування, ти маєш поспілкуватися, приділити увагу всім, і зрозуміти, що це за люди. Аби показати та розкрити їх. Тому я спеціально провокував, можливо створював такі ситуації, в яких дівчата розкривалися з іншого боку. І ще раз кажу, що в повсякденному житті я ніколи не був би жорстким, принаймні на початку стосунків. Мені прикро, що складається таке враження, але не виключено, що це є частина мене.

Чого тебе навчив проект?

Проект мене навчив одночасно робити і думати. Раніше я робив навпаки. Це, звичайно, величезний досвід: досвід роботи на камеру, в незвичних для себе умовах, коли в тебе є хронічне недосипання, величезна кількість перельотів. Наприклад, ми пролетіли весь В’єтнам,  використавши близько сорока різних транспортних засобів. Тому коли дівчата мали можливість одного побачення на тиждень, – вони були кожен день, на різних відстанях, у різних місцях. І я розумію, що у нормальному житті це дуже втомлює.

Юлія Петровська